Моє ставлення до Климка з твору Григіра Тютюнника
Мені було жаль головного героя твору Григора Тютюнника. Климко рано втратив батьків через війну, а у кінці твору і сам загинув.
Чим же мені подобається Климко? А тим, що він, зіткнувшись з жорстоким світом, зміг залишитися чуйним та добрим. Він подобається мені своєю сміливістю та добротою. Климко допомагав усім хто потрапляв у біду. Він допоміг вчительці з маленькою дитиною. Хлопчик не побоявся в одинадцять років вирушити в далеку дорогу по сіль та їжу, аби його вчителька з дитиною не померли з голоду. Дорога була складною, небезпечною та виснажливою, але це не зупиняло героя.
Після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. Але дістатися додому він не зміг. На жаль, його скосила черга з німецького автомата: “Він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…”
Я б хотіла, щоб цей твір мав щасливий фінал, адже діти не мають бути свідками війни. Але наша реальність жорстока. Тому важливо зберігати добро та милосердя в душі, щоб подорослішавши змінити цей світ на краще.
