Етнічний склад населення Візантійської імперії, особливо на першому етапі її історії, був вкрай строкатим — греки, сірійці, болгари, копти, вірмени, грузини, євреї, елінізовані малоазійські племена, фракійці, іллірійці, даки. Зі зменшенням території Візантії (починаючи з VII століття) частина народів залишилася поза її межами — у той же час сюди приходили і розселялися нові народи (готи в IV—V ст., печеніги, половці в XI—XIII ст. і ін.). У VI—XI ст. до складу населення Візантії входили етнічні групи, з яких надалі сформувалася італійська народність. Переважну роль в економіці, політичному житті і культурі Візантії грало грецьке населення.
Державна мова Візантії в IV—VI століттях — латинська, з VII століття і до кінця існування імперії — грецька.
До складу держави, яка виникла в 395 р., входили Балканський півострів, острови Егейського моря, Мала Азія, Сирія, Палестина, Єгипет, частина Аравії, деякі території в Північному Причорномор’ї (Херсонес на ін.). Згодом внаслідок численних війн її територія значно розширилася, – до 750 тис. кв. км. і, як уважають деякі історики, на ній мешкала шоста частина тогочасного населення Землі.
Найбільші території імперія контролювала за імператора Юстиніана І, що вів широку завойовницьку політику в західному Середземномор’ї, прагнучи відновити колишню Римську імперію.
