«Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти» аналіз

«Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти» аналіз вірша Лесі Українки

Жанр – інтимна лірика.

Віршовий розмір – пʼятистопний ямб.

Римування: у катренній формі строфи перехресне римування(абаб).

Ліричний герой поезії романтична, але сильна особистість, борець, що засвідчує належність твору до неоромантизму. Ліричний герой щирий у своїх почуттях і це наближує до нього читача, що й сам бере участь у творенні, доповненні образної канви поезії. А також надзвичайно багатий внутрішній світ, сповнений добра, самовідданості й жертовної любові.

Ліричний герой, порівнюючи себе з плющем, символічно переносить властивості цієї рослини на себе і за допомогою однорідних членів речення, уточнює, як саме хотілося б обняти.

Вірш «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…» Леся Українка написала 16.11.1900 року, а в 1901 році помер її близький друг Сергій Мержинський. Його смерть не була раптовою – він довгий час хворів. Поетеса при кожній нагоді відвідувала і, навіть, доглядала його. Хто ж сильніше, ніж поет, відчує біль ближнього? А ця неймовірно сильна духом жінка й сама хворіла з раннього дитинства.

Леся кохала цього чоловіка, але не наважувалася навіть сама собі признатися в цьому. Він помирав, а вона нічого не могла зробити. Дуже важко таке витримати – допомагало лише слово – біль виливався на папір яскравими образам вічної теми кохання. Це невичерпне джерело натхнення, що дивує своєю новизною, оригінальністю в поезії Лесі Українки.

«Хотіла б я тебе, мов плющ обняти…»

Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,

Так міцно, щільно, і закрить од світа,

Я не боюсь тобі життя одняти,

Ти будеш, мов руїна, листом вкрита, −

Плющ їй дає життя, він обіймає,

Боронить від негоди стіну голу,

Але й руїна стало так тримає

Товариша, аби не впав додолу.

Їм добре так удвох, – як нам з тобою, –

А прийде час розсипатись руїні, –

Нехай вона плюща сховає під собою.