“Impromptu phantasie” Кобилянська аналіз
Автор – Ольга Кобилянська
Рік написання «Impromptu phantasie» – 1894 р.
Жанр – новела
Назва твору вказує на спонтанність виникнення творчого задуму й вільний виклад думок. Словом «impromptu» письменниця натякнула на спонтанну реалізацію задуму, а «phantasie» – на вільну форму. Про таку манеру письма в ранній період свідчать і рядки з автобіографії: «…застановлюватися над словом я не мала терпцю, бо все, що напливало на думку… незрозуміле, молоде до розсміху, рвалось якнайскоріше стати на папері, щоб не запізнитись».
Тема – зображення тонкої пристрасної натури жінки, її життєлюбності та глибокого духовного світу, сповненого почуттів.
Ідея – утвердження думки про усвідомлення жінкою свого місця у світі та її права бути щасливою в усій повноті.
Сюжет
Подієвий ланцюг у новелі ослаблений, основну увагу у творі приділено не зображенню картин зовнішнього світу, а глибинному розкриттю внутрішнього світу героїні. О. Кобилянська зображує два відтинки життя оповідачки твору.
Перший — 10-річна дівчинка. У першій частині новели авторка зображує кілька епізодів, на прикладі яких розкриває характер героїні. У ній поєднуються меланхолійність, чуттєвість, задумливість, з одного боку, і сміливість, нестримність, вольовий і сильний характер — з іншого. Але при всій парадоксальності вона гармонійна й життєлюбна, почуття переповнюють її, хоч дівчина не завжди їх усвідомлює.
Другий — доросла жінка. О. Кобилянська приділяє увагу двом аспектам — стосункам із чоловіками та її ставленню до життя. І хоч в особистому плані героїня відчуває себе нещасливою від нерозділеного кохання, це не перешкоджає їй насолоджуватися життям, яке вона сприймає як велике диво. Героїня порівнює його з музичним твором, натякаючи на глибині й потаємності своїх емоцій, які не можна виразити словами вповні так само, як не можна однозначно витлумачити й осягнути глибину образів музичного твору.
У новелі чергуються два відмінні настрої героїні: мрійливість, пасивність, нерішучість — з одного боку, та активність, жвавість, навіть непередбачуваність — з іншого.
Найдетальніше в новелі описано епізод у кімнаті, коли майстер налагоджує фортепіано. Авторка через сприйняття героїнею музики Шопена передає зародження першого почуття кохання, якого вона й сама ще не усвідомлювала. Музика передавала набагато більше, ніж дівчина зрозуміла сама в собі.
Характеристика головної героїні “Impromtu phantasie” Кобилянської
Героїня новели «Impromtu phantasie» — душевно тонка й чуттєва натура. Її внутрішній світ зітканий із миттєвих вражень, звуків і напівтонів. Вона тонко сприймає довкілля, музику, а монастирський дзвін, що в новелі виступає, з одного боку, символом музики, з іншого — потягом героїні до високого, духовного, викликає в неї бурю емоцій. Від переживань їй на очі навертаються сльози. У такі хвилини дівчина здається слабкою й беззахисною. А водночас — вона сильна й вольова, своїми вчинками кидає виклик усім — хлопцям, коли впіймала коня, і природі, коли в бурю біжить до крамниці.
Прикметна риса характеру героїні — волелюбність — сформувалася ще в дитинстві. Невипадково авторка порівнює її з молодим арабським конем. Символічним є епізод дитячих розваг, коли дівчину її друзі «запрягали і гнали, немов коня, уперед себе. Се була її найлюбіша забава. Упряжена в шнурки, мчалась, немов батожена, через поля і рови, дико і гарно, і була б з радості та з розпалу летіла, доки б не загинула, наколи б поганяючі не здержували її».
У зображенні характеру героїні знаходить відображення захоплення О. Кобилянської філософськими ідеями німецького мислителя Ф. Ніцше, зокрема, його теорією надлюдини. Згідно з нею, сутність людини виявляється в її потягу «ins Blau», тобто до блакиті, до небес, до ідеального.
Розвиток характеру героїні відбувається через сприйняття нею музики. Слухаючи ноктюрн Шопена, вона «почала плакати. Тихо, але цілою душею», тим самим виявляючи тонку організацію свого внутрішнього світу. Варто зазначити, що в багатьох ранніх творах О. Кобилянської музика — не просто вид мистецтва, це «скована пристрасть». Вона символізує прояв несвідомого в людині, пробуджує неконтрольовані емоційні переживання, навіть є заміною фізичної любові. Невипадково майстер радить героїні грати п’єсу Шопена, коли їй виповниться двадцять років. Він розуміє, що, тільки пізнавши силу кохання, розвинувши в собі чуттєвість, вона зможе в усій повноті відчути і глибину музичного твору.
Авторка зображує героїню дорослою як розумну, дотепну, незвичайно багату натуру: «Займалась малярством, писала, старалась усіма силами заспокоїти в собі ненаситну жадобу краси». Парадоксальність ситуації полягала лише в тому, що дівчина з такою духовною красою була нещасливою, сповненою постійним відчуттям смутку: вона була « занадто оригінальна, замало нинішня і не мала в собі нічого з “плебей- ськості” ». Отже, при всій своїй силі характеру героїня виявилася занадто вразливою й незахищеною перед життям. Такі неординарні особистості, як вона, відлякували від себе. Про них М. Євшан писав: «Красотою своїх душ вони злоби дня побороти не можуть — поміж ними і життям є прірва».
