“О панно Інно” – автобіографічний вірш, присвячений сестрам Інні та Поліні Коновал. Тичина був закоханий в Поліну Коновал, але вона не відповідала взаємністю на почуття молодого поета.
Тому Павло Тичина, переживши нерозділене кохання, пише вірш і дарує Поліниній сестрі Інні.
Дослідники творчості П. Тичини доклали чимало зусиль, щоб розгадати, хто ж була вона, та панна Інна, до якої так зворушливо звертається поет у своїй чи не найбільш популярній поезії. Це той випадок, коли ім’я жінки, яка стала героїнею поетичного твору, увінчується через те, що твір став класичним.
За найбільш достовірною версією, Інна й Поля – рідні сестри – доньки чернігівського краєзнавця й літератора Івана Коновала, який приятелював із М. Коцюбинським і через те входив у коло людей, із якими міг спілкуватися семінарист П. Тичина.
У Поліни Коновал була сестра Ганна (Нюся), яку за тодішньою модою уже в дорослому віці неофіційно перейменували в Інну. Ця Нюся-Інна палко й жертовно любила Тичину, навіть освідчилася йому в коханні, але ж не могла замінити собою сестри. Вірш «О, панно Інно…», очевидно, був написаний за гарячими слідами розриву з Поліною й після освідчення Інни.
Покинувши Чернігів, Тичина не поривав зв’язків з Інною та Полею. У щоденниковому записі, зробленому ним у квітні 1920 року, читаємо: «Померла Нюся. З сухот. Оттепер уже для мене Поля зовсім не існує. В Нюсі я довго любив Полю». Поля зрадила Павлу, виявилася духовно далекою від молодого Тичини, та кохання в чутливого поета так просто не минає. Іноді, зустрічаючись із Нюсею, він угадував у ній сестру, і тоді призабуте кохання поверталося знову…
