Події в повісті “Альпійська балада” відбуваються на фоні прекрасної природи Альп. Мандруючи альпійськими луками й узвишшями, герої ніби набираються сили від самої природи, вони на деякий час забувають усе те жахливе, що з ними відбулося, і повертаються до своєї сутності.
Герої протистоять не тільки ворогу, а й суворим Альпам. Альпи стають для героїв і місцем їхнього випробування на мужність, силу духу та витривалість (символічне «сходження до вершини»). Природа теж кидає виклик утікачам: «Проклятые горы! Иван был благодарен им за их недоступность для немецких охранников и мотоциклистов, но он уже начал и ненавидеть их за то, что они так безжалостно отнимали силы и могли, как видно, вконец измотать человека.»
Альпи – це місце, де почуття героїв розкрилися, де їхні душі відчули найвище щастя та насолоду, де кохання заговорило на повний голос.
Пейзажі в повісті «Альпійська балада» споріднені з переживаннями героїв.
Вершини гір, укриті снігом, ніби уособлюють холодний подих смерті. І багаті квітами й різнотрав’ям, життєдайними дарами природи розкішні неповторною красою альпійські луки.
Саме на них відчувають щастя кохання (до цього вони були просто втікаючими в’язнями з табору знищення) Іван та Джулія – представники різних народів і соціальних станів (юнак був простим колгоспним трактористом з далекої і загадкової Білорусі, дівчина – донька заможних італійців, антифашистка за переконанням). Серед цієї мальовничої екзотики зароджується і нове життя. Тепло і життєдайність лук з розкішними маками дарують блаженство і незвідану радість, ті найщасливіші життєві миті, котрих їм більше не доведеться пізнати: незабаром Іван загине, даючи можливість врятуватися Джулії, котра ще й не могла знати, що у ній зародилось нове життя – син, якого і назве в честь батька.
