Ставлення інших персонажів до Захара Беркута
Захара Беркута любили і шанували всі тухольці, визнавали своїм ватажком, підкорялися його наказам.
Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її».
• «…Знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають…Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кожній громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські».
• Максим: «Мій батько не на вітер говорить. Він звик добре передумати, за ким що говорить».
• Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор.
В цьому образі втілені мудрість, мрії і прагнення народу.
